Маргарита Юріївна Малиновська народилася 22 листопада 1941 року в селі Уйма Локачинського району Волинської області (згодом село злилося з районним центром Локачі).
Батько письменниці Юрій Олександрович був членом КПЗУ та учасником німецько-радянської війни, кавалером орденів Слави, персональним пенсіонером. Мати Людмила Федорівна працювала в торгівлі. Незабаром сім'я переїхала до Луцька, де придбала власний будинок, який до наших днів не зберігся.
1958 року Маргарита закінчила в Луцьку середню школу № 1. Навчаючись у школі, дівчина цікавилася технікою, фотографією, їздила на мотоциклі, писала вірші, редагувала шкільну газету «Потиличник», виступала на літературних вечорах, в яких брали участь волинські поети. У десятому класі письменник Петро Мах порадив випускниці співпрацювати з обласною газетою, тож невдовзі її замітки з'явилися на шпальтах цього видання. Після школи Маргарита Малиновська чотири роки працювала літературним працівником і завідувачем відділу в районних газетах на Волині. Навчалася на факультеті журналістики Львівського, а потім Київського університету, який закінчила 1966 року.
Працювала керівником відділу критики журналу «Вітчизна» і заступником головного редактора газети «Літературна Україна», на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Була відповідальним секретарем комісії з драматургії Спілки письменників України. Була членом КПРС. Була звільнена з посади заступника головного редактора газети «Літературна Україна» за публікацію статті Бориса Антоненка-Давидовича «Літера, за якою тужать» (ЛУ, 4 листопада 1969).
Померла письменниця в Києві 22 жовтня 1983 року за місяць до свого 42-річчя при загадкових обставинах. За офіційною версією причиною смерті став серцевий напад. Поховано Маргариту Малиновську в Луцьку.
Авторка книжок літературно-критичних нарисів і статей:
«Синтез важкої води» (1967),
«Любов до життя» (1968),
«Олесь Гончар» (1971),
«Древо дружби (Леонід Леонов і Україна)» (1979).
Видала романи:
«Гримучі озера» (1977),
«Полісся» (1980).
